В книзі «Прозоре суспільство» (2012) професор філософії Бюнг Чул Хан черговий раз звертається до паноптичної метафори Мішеля Фуко, з метою розвинути концепцію цифрового паноптикону. Він посилається на нову тотальну видимість, яка, через електронні ЗМІ дозволяє бачити все, починаючи з конфіденційності кожної людини. Ця видимість охоплює соціальні мережі, Google інструменти такі як Earth, Maps, Glass y Street View, та YouTube.

Надмірно оповита цифровою мережею Південна Корея має найвищу у світі швидкість навігації через інтернет та є найнадійнішою лабораторією прозорого суспільства, перетвореною у своєрідну «святу землю» людини цифрової (homo-digital), для якої мобільний телефон є продовженням долоні через яку вона пізнає світ.

Паноптичний контроль над дисциплінарним суспільством відбувався через лінійну перспективу спостереження з центральної вежі. В’язні не бачилися між собою та не бачили наглядачів, вважаючи за краще не перебувати під постійним наглядом, що надавало відчуття певної свободи. З іншого боку, цифровий паноптикон втрачає свою перспективність: в кібернетичній матриці кожен бачить інших та виставляє на показ себе. Єдина точка контролю, яка мала аналоговий вигляд, зникає: будь-що зараз спостерігається з усіх перспектив. Але контроль все-одно триває, і буде ставати все ефективнішим. Тому що кожна людина надає іншим можливість спостерігати за її конфіденційністю, тим самим створюючи взаємну пильність. Ця тотальна видимість «погіршує прозорість суспільства до тих пір поки не перетворить його в контрольоване суспільство. Кожен контролює кожного», пише філософ.

(...) У нарисі «Прозоре суспільство» автор робить висновок, що світ розвивається як один великий паноптикон, в якому жоден мур не відділяє внутрішній простір від зовнішнього.