Over the course of many years, without making any great fuss about it, the authorities in New York disabled most of the control buttons that once operated pedestrian-crossing lights in the city. Computerised timers, they had decided, almost always worked better. By 2004, fewer than 750 of 3,250 such buttons remained functional. The city government did not, however, take the disabled buttons away—beckoning countless fingers to futile pressing.
Initially, the buttons survived because of the cost of removing them. But it turned out that even inoperative buttons serve a purpose. Pedestrians who press a button are less likely to cross before the green man appears, says Tal Oron-Gilad of Ben-Gurion University of the Negev, in Israel. Having studied behaviour at crossings, she notes that people more readily obey a system which purports to heed their input.
Inoperative buttons produce placebo effects of this sort because people like an impression of control over systems they are using, says Eytan Adar, an expert on human-computer interaction at the University of Michigan, Ann Arbor. Dr Adar notes that his students commonly design software with a clickable “save” button that has no role other than to reassure those users who are unaware that their keystrokes are saved automatically anyway. Think of it, he says, as a touch of benevolent deception to counter the inherent coldness of the machine world.
That is one view. But, at road crossings at least, placebo buttons may also have a darker side. Ralf Risser, head of FACTUM, a Viennese institute that studies psychological factors in traffic systems, reckons that pedestrians’ awareness of their existence, and consequent resentment at the deception, now outweighs the benefits. | Впродовж багатьох років влада Нью-Йорка, не здіймаючи навколо цього значного галасу, відключила більшість кнопок керування, котрі колись вмикали світлофори пішохідних переходів у місті. Влада вирішила, що комп'ютеризовані таймери майже завжди працювали краще. Вже до 2004 року функціонувало менш ніж 750 з 3250 таких кнопок. Однак, міська влада залишила недіючі кнопки на місцях - вони вабили незчисленні пальці на марне натискання. Спочатку кнопки збереглися через витрати на їх демонтаж. Але виявилося, що навіть непрацюючі кнопки виконують свою функцію. Пішоходи, котрі натискають кнопку, менш вірогідно почнуть перехід до появи зеленого чоловічка, говорить Таль Орон-Гілад з Неґевського університету Бен-Гуріона в Ізраїлі. Вивчивши поведінку на перехрестях, вона зауважує, що люди більш охоче підкорюються системі, котра піклується про їхній внесок. Непрацюючі кнопки викликають свого роду ефект плацебо, тому що людям подобається почуття контролю над системами, якими вони користуються, говорить Ейтан Адар, експерт по взаємодії людини і комп'ютера в Мічиганському університеті, Енн-Арбор. Доктор Адар зауважує, що його студенти зазвичай створюють програмне забезпечення, включаючи в нього клікабельну кнопку "Зберегти", котра не виконує ніякої ролі, окрім запевнення тих користувачів, котрі не підозрюють, що їхнє натискання клавіш зберігається автоматично у всякому разі. Подумайте про це, говорить він, як про дотик доброзичливої омани, щоб протидіяти холодності, притаманній машинному світові. Це одна точка зору. Але, принаймні на перехрестях, кнопки плацебо можуть мати і більш темну сторону. Ральф Ріссер, голова FACTUM, приватного науково-дослідного Віденського інституту мобільності та соціального аналізу, котрий вивчає психологічні фактори в системах дорожнього руху, вважає, що усвідомлення пішоходами свого існування і, як наслідок, обурення на обман, на даний момент мають перевагу над користю. |