Over the course of many years, without making any great fuss about it, the authorities in New York disabled most of the control buttons that once operated pedestrian-crossing lights in the city. Computerised timers, they had decided, almost always worked better. By 2004, fewer than 750 of 3,250 such buttons remained functional. The city government did not, however, take the disabled buttons away—beckoning countless fingers to futile pressing.
Initially, the buttons survived because of the cost of removing them. But it turned out that even inoperative buttons serve a purpose. Pedestrians who press a button are less likely to cross before the green man appears, says Tal Oron-Gilad of Ben-Gurion University of the Negev, in Israel. Having studied behaviour at crossings, she notes that people more readily obey a system which purports to heed their input.
Inoperative buttons produce placebo effects of this sort because people like an impression of control over systems they are using, says Eytan Adar, an expert on human-computer interaction at the University of Michigan, Ann Arbor. Dr Adar notes that his students commonly design software with a clickable “save” button that has no role other than to reassure those users who are unaware that their keystrokes are saved automatically anyway. Think of it, he says, as a touch of benevolent deception to counter the inherent coldness of the machine world.
That is one view. But, at road crossings at least, placebo buttons may also have a darker side. Ralf Risser, head of FACTUM, a Viennese institute that studies psychological factors in traffic systems, reckons that pedestrians’ awareness of their existence, and consequent resentment at the deception, now outweighs the benefits. | За декілька років міська влада Нью-Йорка, не привертаючи зайвої уваги, відключила більшість кнопок, що керували світлофорами на пішохідних переходах. На думку чиновників, таймери зворотного відліку виконували цю функцію краще. На початок 2004 року з 3250 кнопок працювало близько 750. Однак міська адміністрація не прибрала відключені кнопки, і тисячі людей продовжували — хоча й марно — тиснути на них. Спочатку кнопки лишалися на місці через брак коштів на їх демонтаж. Проте невдовзі з'ясувалося, що навіть деактивовані кнопки виконують певну функцію. «Пішоходи, що тиснули на кнопки, були менш схильні переходити дорогу раніше, ніж з'являлося зелене світло», — розповідає Таль Орон-Ґілад з Неґевського університету Бен Ґуріона (Ізраїль). Дослідивши поведінку людей на пішохідних переходах, доктор Орон-Ґілад дійшла висновку, що люди охочіше користуються системами, робота яких передбачає їхню активну участь. «Непрацюючі кнопки викликають ефект плацебо: людям подобається відчуття контролю над системами, якими вони користуються», — говорить Ейтан Адар, експерт з питань взаємодії людини та комп'ютера (Мічиґанський університет, м. Енн-Арбор). Доктор Адар зазначає, що в програмах, які розробляють його студенти, зазвичай є кнопка «Зберегти», хоча єдине призначення цієї кнопки — заспокоїти користувачів, які не знають, що кожна їхня дія зберігається автоматично. «Так, це ілюзія, омана, але вона дає людині відчуття здатності протистояти бездушному світові машин», — вважає експерт. Проте це лише один бік медалі. Насправді використання кнопок-плацебо, принаймні на пішохідних переходах, має і негативний ефект. Ральф Ріссер, керівник віденського інституту FACTUM, що вивчає роль психологічних факторів у системі дорожнього руху, вважає, що усвідомлення пішоходами існування таких факторів і обурення, що виникає після викриття обману, зводять нанівець будь-які можливі переваги. |