ProZ.com translation contests »
Exploring the desert: "The Doomed City" » Russian to Ukrainian

Competition in this pair is now closed, and the winning entry has been announced.

Discussion and feedback about the competition in this language pair may now be provided by visiting the "Discussion & feedback" page for this pair. Entries may also be individually discussed by clicking the "Discuss" link next to any listed entry.

Source text in Russian

Солнце было в зените. Медный от пыли диск висел в центре белесого, нечистого неба, ублюдочная тень корчилась и топорщилась под самыми подошвами, то серая и размытая, то вдруг словно оживающая, обретающая резкость очертаний, наливающаяся чернотой и тогда особенно уродливая. Никакой дороги здесь и в помине не было -- была бугристая серо-желтая сухая глина, растрескавшаяся, убитая, твердая, как камень, и до того голая, что совершенно не понятно было, откуда здесь берется такая масса пыли.

Ветер, слава богу, дул в спину. Где-то далеко позади он засасывал в себя неисчислимые тонны гнусной раскаленной пороши и с тупым упорством волочил ее вдоль выжженного солнцем выступа, зажатого между пропастью и Желтой стеной, то выбрасывая ее крутящимся протуберанцем до самого неба, то скручивая туго в гибкие, почти кокетливые, лебединые шеи смерчей, то просто катил клубящимся валом, а потом, вдруг остервенев, швырял колючую муку в спины, в волосы, хлестал, зверея, по мокрому от пота затылку, стегал по рукам, по ушам, набивал карманы, сыпал за шиворот…

Ничего здесь не было, давно уже ничего не было. А может быть, и никогда. Солнце, глина, ветер. Только иногда пронесется, крутясь и подпрыгивая кривляющимся скоморохом, колючий скелет куста, выдранного с корнем бог знает где позади. Ни капли воды, никаких признаков жизни. И только пыль, пыль, пыль, пыль…

Время от времени глина под ногами куда-то пропадала, и начиналось сплошное каменное крошево. Здесь все было раскалено, как в аду. То справа, то слева начинали выглядывать из клубов несущейся пыли гигантские обломки скал – седые, словно мукой припорошенные. Ветер и жара придавали им самые странные и неожиданные очертания, и было страшно, что они вот так – то появляются, то вновь исчезают, как призраки, словно играют в свои каменные прятки. А щебень под ногами становился все крупнее, и вдруг россыпь кончалась, и снова под ногами звенела глина.

The winning entry has been announced in this pair.

There were 5 entries submitted in this pair during the submission phase. The winning entry was determined based on finals round voting by peers.

Competition in this pair is now closed.

Entries (5 total) — Expand all entries

Сонце стояло в зеніті. Мідний від куряви диск висів у самому центрі білястого, нечистого неба, потворна тінь судомилась та наїжувалась під самими підошвами, то сіра та розмита, то раптово, ніби оживши, набуваючи чіткого контуру і наливаючись чорнотою ще більш огидна. Ніякої дороги тут і близько не було – була горбиста сіро-жовта суха глина, розтріскана, вторована, тверда, як камінь, і до того оголена, що було цілковито не зрозуміло, звідки тут береться так багато пилюки.

Вітер, Богу дякувати, дув у спину. Десь далеко позаду він засмоктував у себе незліченні тонни мерзенної розпеченої пороші і з тупою завзятістю волочив її вздовж спаленого сонцем виступу, затиснутого між прірвою і Жовтою стіною, то підкидаючи її стрімким протуберанцем до самого неба, то скручуючи туго в гнучкі, майже кокетливі, лебедині шиї смерчів, то просто котив вируючим валом, а потім, враз оскаженівши, жбурляв колючу муку в спини, у волосся, шмагав, звіріючи, по змокрілій від поту потилиці, періщив по руках, по вухах, набивався у кишені, сипав за виворіт…

Тут нічого не було, вже давно нічого не було. А, можливо, й ніколи. Сонце, глина, вітер. Тільки зрідка пронесеться, крутячись і підстрибуючи блазнем, деркий кістяк куща, видертий з коренем бозна-де. Ні краплини води, ніяких ознак життя. І тільки пил, пил, пил, пил…

Час від часу глина під ногами кудись зникала, і починалось суцільне кам’яне кришиво. Тут все було розжарено, як у пеклі. То справа, то зліва визирали з клубів куряви, велетенські уламки скель – сиві, немов убралися в борошно. Вітер і спека придавали їм дивні та несподівані обриси, і було моторошно, що вони ось так – то з’являються, то знову зникають, ніби примари, що бавляться у кам’яні хованки. А щебінь під ногами ставав все більшим і, раптом, розсип кінчався, і знову під ногами дзвеніла глина.
Entry #22243 — Discuss 0 — Variant: Not specified
olgafirsova
olgafirsova
Ucrânia
Winner
Voting points1st2nd3rd
398 x43 x21 x1
Entry tagging:
  • 2 users entered 2 "like" tags
  • 3 users agreed with "likes" (3 total agrees)
+1
враз оскаженівши
Flows well
найкращий ​варіант з ​усіх п'яти
Nadiia and Vatslav Yehurnovy
+2
періщив
Good term selection
Vassyl Trylis
Сонце було в зеніті. Мідний від пилу диск висів в центрі білястого, нечистого неба, виродкувата тінь коцюрбилася і настовбурчувалася просто під підошвами, то сіра і розмита, то несподівано, немов оживаючи, набувала різкості обрисів, наливалась чорнотою й відтак – тим потворніша. Жодної дороги тут і в згадці не було – була горбиста сіро-жовта суха глина, що розтріскалася, уторована, тверда, як камінь, і настільки гола, що зовсім не зрозуміло було, звідки тут з’являється така сила пилу.

Вітер, дяка богові, дмухав у спину. Десь далеко позаду він засмоктував в себе незліченні тонни мерзотної розпеченої пороші і з тупою завзятістю волочив її уздовж випаленого сонцем виступу, затиснутого між прірвою і Жовтою стіною, то викидаючи її крутним протуберанцем до самого неба, то щільно скручуючи в гнучкі, майже кокетливі, лебедині шиї смерчів, то просто котив буруном, що кублився, а потім, раптово розсатанівши, кидав кілку муку в спини, у волосся, хльостав, звіріючи, по мокрій від поту потилиці, шмагав по руках, по вухах, набивав кишені, сипав за комір...

Нічого тут не було, давно вже нічого не було. А може бути, і ніколи. Сонце, глина, вітер. Лише інколи промайне, звиваючись і підстрибуючи на кшталт кривляки блазня, колький скелет куща, видертого з коренем бог знає де позаду. Ні краплі води, жодних ознак життя. І тільки пил, пил, пил, пил...

Час від часу глина під ногами кудись зникала, і починалося суцільне кам'яне кришиво. Тут все було розпечене, як в пеклі. То праворуч, то ліворуч з-поміж клубів пилу, що мчав, починали визирати гігантські уламки скель – сиві, немов мукою припорошені. Вітер і спека надавали їм найдивніших та найнесподіваніших обрисів, і було лячно, що вони ось так – то з'являються, то знов зникають, як примари, неначе грають у свої кам'яні хованки. А щебінь під ногами ставав все грубішим, і раптом розсипище уривалося, і знову під ногами дзвеніла глина.
Entry #22259 — Discuss 0 — Variant: Not specified
Voting points1st2nd3rd
224 x42 x22 x1
Entry tagging:
  • 2 users entered 4 "like" tags
виродкувата тінь
Other
Гарний і д​оречний не​ологізм.
Vassyl Trylis
виродкувата тінь коцюрбилася
Flows well
Nadiia and Vatslav Yehurnovy
коцюрбилася
Good term selection
Vassyl Trylis
кілку
Flows well
Nadiia and Vatslav Yehurnovy
Сонце було в зеніті. Мідяний від пилу диск висів у центрі білястого, брудного неба, бридка тінь плазувала й наїжувалась під самими підошвами, то сіра та розмита, то зненацька немов оживаючи, набувала різкості обрисів, наливалась чорнотою й тоді ставала
особливо потворна. Жодної дороги тут не було й сліду — була пагоркувата сіро-жовта суха глина, потріскана, потолочена, тверда, мов каміння, і до того гола, що ніяк не можна було взяти до тями, звідки тут береться така кількість пилу.

Вітер, дякувати богу, дув у спину. Десь далеко позаду він засмоктував у себе незліченні тонни огидної розпеченої пороші та з тупою настирливістю волочив її уздовж випаленого сонцем виступу, затиснутого між прірвою й Жовтою стіною, то викидаючи її закрученим протуберанцем до самого неба, то звиваючи туго в гнучкі, майже кокетливі, лебедині шиї смерчів, то просто котив клубами, а згодом, раптом оскаженівши, жбурляв колючу муку в
спини, у волосся, шмагав, звіріючи, по мокрій від поту потилиці, хльоскав по руках, по вухах, набивав кишені, сипав за шиворот…

Нічого тут не було, давно вже нічого не було. А може й ніколи. Сонце, глина, вітер. Тільки інколи пронесеться, перевертаючись і підскочуючи кривлякою-блазнем, колючий скелет куща, видертого з корінням бозна-де позаду. Ані краплі води, жодних ознак
життя. І тільки пил, пил, пил, пил…

Час від часу глина під ногами кудись зникала, і починалося суцільне кам'яне кришиво. Тут усе було розжарено, немов у пеклі. То праворуч, то ліворуч починали визирати з клубів пилу велетенські уламки скель — сиві, наче мукою припорошені. Вітер і спека надавали їм найдивніші й найнесподіваніші обриси, і було страшно, що вони ось так — то з’являються, то знов зникають, як примари, наче грають у свої кам’яні схованки. А щебінь під ногами все більшав, і раптом розсип кінчався, і знов під ногами дзвеніла глина.
Entry #22258 — Discuss 0 — Variant: Not specified
Voting points1st2nd3rd
163 x41 x22 x1
Entry tagging:
  • 1 user entered 1 "like" tag
  • 2 users disagreed with "likes" (2 total disagrees)
-2
1
наїжувалась
Flows well
Nadiia and Vatslav Yehurnovy
Сонце перебувало в зеніті. Мідний від порохів диск висів у центрі вицвілого, нечистого неба, виродочна тінь корчилася і настовбурчувалася під самими підошвами, то сіра і розмита, то раптом ніби ожила, набула різкості обрисів, налита чорнотою і тоді особливо огидна. Ні про яку дорогу і мова не йшлася - була горбкувата сіро-жовта суха глина, розтріскана, вбита, тверда, як камінь, і така гола, що зовсім не зрозуміло було, звідки тут береться така маса пороху.

Вітер, дякувати Богові, дув у спину. Десь далеко позаду він всмоктував в себе незліченні тонни гидотних розжарених порохів і з тупою впертістю волочив їх вздовж випаленого сонцем виступу, затиснутого між прірвою і Жовтою стіною, то викидаючи їх закрученим протуберанцем до самого неба, то згортаючи туго в гнучкі, майже кокетливі, лебедині шиї смерчів, то просто котив валом клубів, а потім, осатанівши, жбурляв колючу муку в спини, в волосся, шмагав, звіріючи, по мокрій від поту потилиці, хлестав по руках, по вухах, набивав кишені, сипав за комір...

Нічого тут не було, давно вже нічого не було. А можливо, і ніколи. Сонце, глина, вітер. Тільки іноді пронесеться, обертаючись і стрибаючи глузливим блазнем, колючий скелет куща, видертого з коренем Бог знати де позаду. Ні краплини води, ніяких ознак життя. І тільки порох, порох, порох, порох...

Час від часу глина під ногами десь щезала, і починалось суцільне кам`яне кришиво. Тут все було розжареним, як в пеклі. То справа, то зліва починали виглядати з клубів пороху, що проносився повз, гігантські уламки скель - сиві, як притрушені мукою. Вітер і спека надавали їм найдивніші і найнеочікуваніші обриси, і було страшно, що вони от так - то з`являються, то знову зникають, як привиди, ніби бавляться в свої кам`яні хованки. А щебінка під ногами ставала все більшою, і раптом розсип закінчувалась, і знову під ногами дзвеніла глина.
Entry #22165 — Discuss 0 — Variant: Not specified
Anyshchota
Anyshchota
Ucrânia
Voting points1st2nd3rd
132 x41 x23 x1
Entry tagging:
  • 2 users entered 2 "like" tags
  • 1 user agreed with "likes" (2 total agrees)
+1
закрученим протуберанцем
Good term selection
Vassyl Trylis
+1
сипав за комір
Good term selection
OlgaPro
Сонце було в зеніті. Мідний від пилу диск висів у центрі білястого, нечистого неба, скарлючена тінь вовтузилась і смикалася під самими підошвами; вона була сіра й розмита, та часом ніби оживала, набирала чітких обрисів, чорніла і тоді здавалась особливо потворною. Ніякої дороги тут не було й духу, а була грудкувата сіро-жовта суха глина, потріскана, збита, тверда, як камінь, і така гола, що ніяк не зрозуміти, звідки тут така маса пилу.

Вітер, богу дякувати, дув у спину. Десь далеко позаду він засмоктував незліченні тонни осоружної розпеченої пороші і з тупою впертістю волочив її вздовж випаленого сонцем виступу, затиснутого між урвиськом і Жовтою стіною, то жбурляв її завихреним протуберанцем до самого неба, то міцно закручував у гнучкі аж кокетливі лебедині шиї смерчів, то просто котив клубами, а потім, як сказившись, кидав колюче мливо в спину, в волосся, хльоскав, звіріючи, по спітнілій потилиці, стьобав по руках, по вухах, набивав кишені, сипав за шиворіт…

Нічого тут не було, і то вже давно. А може й ніколи не було. Сонце, глина, вітер. Тільки часом прокотить, підстрибуючи зухвалим блазнем, колючий скелет куща, видертого з коріння бозна де позаду. Ні краплини води, жодних ознак життя. І лише пил, пил, пил…

Часом глина під ногами кудись пропадала, і починалася суцільна камінна жорства. Тут усе було розжарене, як у пеклі. То ліворуч, то праворуч почали проглядати серед клубів невгамовної пилюки гігантські уламки скель – сиві, ніби борошном притрушені. Вітер і спека додавали їм несподіваних химерних обрисів, і було лячно, що вони ото так – то з’являються, то знову щезають, як примари, ніби граються у свої камінні піжмурки. А жорства під ногами ставала дедалі грубішою, і раптом розсип закінчувався, і знову під ногами дзвеніла глина.
Entry #22115 — Discuss 0 — Variant: Not specified
Voting points1st2nd3rd
122 x42 x20
Entry tagging:
  • 1 user entered 3 "like" tags
мливо
Flows well
Nadiia and Vatslav Yehurnovy
Нічого тут не було, і то вже давно.
Flows well
Влучно!
Nadiia and Vatslav Yehurnovy
жорства
Flows well
Nadiia and Vatslav Yehurnovy